Слава, народжена у вогні
І знов, у котрий це вже раз,
Зійшлися ми в одній родині,
Щоб пом’януть той славний час,
Коли в офіру Батьківщині
Себе принесли кращі з нас…
Такими ліричними рядками розпочали патріотично-виховний захід ведучі Діана Кравчук та Ірина Сліпецька у Старосинявському навчально-виховному комплексі під назвою «ГЕРОЇ КРУТ – СИМВОЛ ПАТРІОТИЗМУ, ЖЕРТОВНОСТІ У БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНУ».
Під трагічну мелодію до залу входять учні із запаленими лампадками і весь зал підводиться у скорботній хвилині мовчання, вшановуючи пам’ять Героїв Крут.
Героїзм, проявлений під Крутами, слугував могутнім фактором в боротьбі за волю та незалежність України. І лише протягом 20 століття ми – українці шість разів проголошували, та, на жаль, п’ять разів втрачали свою незалежність.
29 січня 2015 року виповнюється 97 років, як на залізничній станції Крути поблизу села Пам’ятне, яке розташоване за 130 кілометрів на північний схід від Києва, відбувся бій між більшовицькою чотиритисячною армією Михайла Муравйова та 300 національно свідомими київськими студентами. У перебігу військових дій бій вирішального значення не мав, та у свідомості українців набув особливого значення завдяки героїзму української молоді, яка загинула у нерівному протистянні. Цей бій на довгі роки став одним із символів боротьби українського народу за свободу і незалежність. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і вітчизняній історіографії.
У радянські часи полеглі в Крутах класифікувалися як зрадники чи просто не обговорювалась ця тема. Та пам'ять не стирається розчерком пера чи чиєюсь вказівкою. Розкривати героїчну сторінку Крут треба якомога правдивіше. А хто доторкається до цієї святої теми повинен події того дня пропустити через свою душу і серце, адже відповідатиме він не лише перед святою пам’яттю загиблих, а й перед прийдешніми поколіннями. Мужність та хоробрість Крут назавжди увійшла в нашу свідомість як приклад безмежності героїзму. Саме їхній приклад завжди буде об’єднуючим началом для кожного свідомого українця і додаватиме сили та снаги молоді у сьогоденні й майбутньому.
Під Крутами там молоде юнацтво
На прю криваву з ворогами стало.
За Україну, славу, честь й багатство
Життя юнацьке своє там віддало.
Президент України М.Грушевський та Голова Генерального Секретаріату УЦР В.Винниченко, прогаявши та змарнувавши час для створення боєздатної армії для захисту української землі, стрімко втрачали підтримку серед солдатських мас.
Кінець січня 1918 року був для України надзвичайно важким. Чорна гайворонь підіймалась з Московщини і сунула на наш край. Голодна, хижа, дика орда більшовицького уряду Леніна організувала військовий похід проти УНР, щоб накласти на Україну нові кайдани неволі. Над нашим народом, який стогнав під важкою плитою московської неволі, започаткованої в Переяславі, тільки-тільки засвітило сонце Свободи. Саме в цей найтрагічніший період першими, хто піднявся на захист своєї рідної Матері-Вітчизни, була молодь. Найкраще загальну історичну ситуацію, що склалася в кінці січня 1918 року для молодої УНР, виклав у своїй книзі «Відродження нації» Володимир Винниченко.
«Єдиною активною мілітарною нашою силою була інтелігентна молодь і частина національно свідомого робітництва, які гаряче стояли за українську державність. Величезна більшість самого українського населення була проти нас». За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва, яку і було залучено на захист столиці України. «…Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь обсіли нашу Україну російсько–«большевицька» грабіжницька орда… Українська фракція центру університету Св. Володимира кличе студентів українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України…
Хай кожен студент українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим. Ідімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували - Українській державі!» - саме такими закликами звертались у Зверненні «До українського студентства» ( газета «Нова Рада» 11 січня 1918 р.)
Таким чином, удалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету (сотника) Андрія Омельченка. Переважна більшість студентів була без жодної військової підготовки, дві швидко сформовані сотні мали недостатньо боєприпасів та були погано озброєні, мали лише 16 кулеметів та саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. Уже під час самого бою до них приєдналося ще понад сто добровольців з підрозділів місцевого Вільного козацтва. Не намагаючись зустріти ворога в Бахмачі, де перебувало до 2 тисяч по-більшовицьки налаштованих робітників, Аверій Гончаренко наказав відступити до залізничної станції і зайняти оборону.
29 січня 1918 року близько 9 години ранку розпочався наступ. Бій тривав більше ніж 5 годин, українці відбили кілька атак, під час яких зазнали значних втрат. Тим часом, за свідченням очевидців, у студентів та юнкерів закінчувалися набої і снаряди. Загони більшовиків почали обходити позиції захисників з флангу – виникла небезпека оточення.
Певній частині вдалося відступити. Біля станції Бобрик знаходився більший загін під керівництвом Симона Петлюри, але отримавши звістку про повстання на заводі «Арсенал», Петлюра рушив на Київ, бо, на його думку, найбільша небезпека була саме там.
Юнкери відступали під прикриттям насипу, а у студентів спереду і позаду була відкрита місцевість. Командир студентської сотні Омельченко вирішив спочатку багнетною атакою відбити ворога, а вже потім відступати. Атака виявилась невдалою, в бою загинув і сам сотник Омельченко, але знищити українське військо в цей день більшовикам не вдалося. Близько 17 години зібралися всі українські підрозділи, однак з’ясувалось, що не вистачає однієї чоти студентів (близько 30 осіб). Відступаючи у сутінках, студенти втратили орієнтир та вийшли прямо на станцію Крути, вже зайняту червоногвардійцями. Один з більшовицьких командирів Єгор Попов втратив рівновагу, коли дізнався, що їхні втрати не менше 300 осіб. Щоб якось їх компенсувати, він наказав ліквідувати полонених. За свідченням очевидців над полоненими спочатку знущалися, а потім розстріляли. Учень 7-го класу Григорій Пипський з Старосамбірщини перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і решта студентів підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли забирати і хоронити тіла померлих. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежну Україну.
Уже в березні 1918 року, після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, за рішенням Центральної Ради від 19 березня 1918 року було вирішено урочисто перепоховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві. Кияни отримали змогу попрощатися з мужніми юнаками-студентами з усіма належними воїнськими почестями. Тіла 28 вояків-студентів було перевезено до Києва, де відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинкові вірш із назвою «Пам’яті тридцяти». Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їхньої кількості ще й досі немає – за свідченням учасників подій ймовірно вбито було близько 250-300 осіб з українського боку і від 300 до 500 - зі сторони комуністичної орди, але відомі імена тільки тих, хто потрапив в полон і після довгих тортур героїчно загинув.
Тоді ж світові стало відомо, що увірвавшись до Києва, більшовицька влада влаштувала тотальне винищення української інтелігенції. Кожен, хто в присутності російських окупантів наважувався заговорити українською мовою, вже був націоналістом і міг впасти під кулею чи багнетом.
Під Крутами квіти, «Реквієм» спів…
Пам’ятай, Україно, патріотів – синів!
Перезахоронення Героїв Крут на Аскольдовій могилі в Києві в списку символічної могили та дерев’яного хреста відмічені такі прізвища:
сотник Андрій Омельченко, Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв, Божко-Божинський, Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик, Андрій Соколовський, Микола Коран, М.Ганькевич, Євген Тернавський, Гнаткевич, Григорій Пипський.
І пам’яті свічка горить не згаса
І триста сердець – наша гордість, краса…
Крути!!! Яке коротке слово, але яке воно значуще! Воно світить на сторінках нашої найновішої історії кривавою зорею і відкриває розділ героїчних подвигів в ім’я Свободи і Незалежності. 29 січня 1918 року - це не лише День Скорботи за українською молоддю а й день величі Духу цілої Української Нації!
Жертовності та героїзму Крут забувати не можна. Але не до помсти чи до ненависті вони мають закликати нас, а заради відданості та любові до рідного краю. Їхня мужність об’єднує нас, а їхня хоробрість - додає сили.
Нема любові понад ту,
Що окропила кров’ю Крути.
І ту гарячу кров святу -
Українцям світу не забути!
Такими патріотичними рядками, які викликали у всіх сльози, а особливо, коли відеопроектор відтворює трагічні сторінки тих часів, де відбуваються кровопролитні розстріли, та звучить сумна мелодія було завершено історичну годину в нашому навчальному закладі. Підготували захід учні 8-А класу: Діана Бондар, Настя Мартинюк, Ярослав Шевчук, Уляна Скрипник, Олександр Чемерис, Карина Стасюк та Анна Штунь.
Сьогодні, коли вирішується доля України, молодь, як і колись в далекому 1918 році, перебуває в перших рядах боротьби за цілісність нашої держави.
То ж терпіння, мужності всім нам у нашій святій справі – боротьбі за волю України!!!
Л. Кравчук,
вчитель суспільних дисциплін
Старосинявського НВК
«Загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів, гімназія»
.
|